Я створю ігри не для перемог, а для тихих моментів між спінами — коли кролики зупиняються, свині сопіть, а порож надихає. Це не випадок — це емоційна архітектура. Кожен невикористаний піксель тримає пам’ять.

Ця гра — не про перемогу, а про тихі митні моменти між ставками, коли морські черепи шепочуть надію. Animal乐园 — моє емоційне притулля, де кольори та рух лікуть одинокоту.

Я не шукав перемоги — я відчув це. У Брукліні, з поетом-батьком і мамою-розробницею ігор, я перетворив свою першу піксельну експерименту на маніфест: грай, наче ніхто не дивить. Це не гра. Це ритм. Це обряд.