Ця гра — не розвага, а святилище з емоційної архітектури: кожен піксель — спогад, кожен рев дикого — шепот дитини, що наважив мріяти. Це лікування у тишні між виграх.

Я створю ігри не для перемог, а для тихих моментів між спінами — коли кролики зупиняються, свині сопіть, а порож надихає. Це не випадок — це емоційна архітектура. Кожен невикористаний піксель тримає пам’ять.