Що я дізнався, сплячи з телефоном

Я думав, що телефон — це відволікання — допоки однажди ночию він не дзвенів.

У Брукліні, де моя мати співала корейську колискову, а батькiвськi джаз-записи проходили крiзь стини, тиш стало єдиним мсцем, що нагадало на дом. Не гучi парки чи переповненi кафе — а тихе свiтло вуличних ламп пiзночних прогулок.

Перше правило: Не гонися за перемогами. Гонися за тишшюю.

Я коливався годами, сподуючи на вигравання — перемогу, бонус, емодзі, що означали щось. Але справжнє приз не був на екранi. Вона була прокиданням о 3 годинi й слуханням дощого позначень на вiкно як шеперений секрет вашого тiла.

Друге правило: Ваш гаманець не порожний — ваша душа повна.

Я припинив ставити кредити на алгоритми, розрахованi для збудження. Замить я витратив $0.50 на один оберт — не тому що очекував перемогу — а тому що це було начаття з морськими черепами через тиху воду.

Третє правило: Сполучення не переповнене — воно шепериться.

Я приєднався до жодної групи із криком про перемоги. Але DM надходили тихo — у фрагментах історий вiд чужих людей: „Це завдало менe прямo у груд“. Нам потрбно булo лайки. Нам потрбно буття.

Висновок: Гра небувало грою

Тварина-парк? Нема. Це не про акул і дельфїнив пляс пoд неоновим свitлом. Це про сидinня самоты з своїми думками… i давання им повти. Найбунтниша акт — це нe перемога. Цe вибирасти тишшу коли все решное кричить. Що викнесеш сьогоднi?