Game Experience

Втратив персонажа… І знайшов себе

by:NovaLark9171 місяць тому
1.06K
Втратив персонажа… І знайшов себе

Втратив персонажа… І знайшов себе

Не мав бути болю.

Я тестував прототип — гру “Лісовий прихисток”, історійну гру з лісовими духами й прихованими спогадами, — коли мій файл збереження зник. Не пошкоджений. Не видалений помилково.

Пропав.

Персонаж, якого я годував тижнів — той, хто говорив ризиками, носив сутинку з моху й пам’ятав кожен забутий шлях — просто зник, наче видих на склі.

І лише тоді… щось в мене відкрилося.

Тиша після кінця гри

Я не розлючився. Навіть не прокляв.

Натомчас сидів у тиші майже годину, дивлячись на порожнє екран, наче чекаючи, щоб вона заговорила назад.

І ось це ударило: Це не провал. Це — повновладна здача. Деякi кiнцi не провали — вони запрошення. Пам’ятати те, що замаскували пiд продуктивнiстю й прогресом. Сидiти з порожнечeю без потреби все поправити. Горjватися не лише за людей, але й за версii себе, яких уже немає в нас.

Лiс завжди був дзеркалом

“Лiсовий прихисток” був не про символи чи RTP чи великий волатильний спiн. Вона створена навколо емоцiйної резонансностi — кожне створiння представляло придушений стан: лисичка — сумнiв; оленячка — жага; сова — спогад надто важкий для носiння.

Моя персонажка? Вона була образом жалю — та, хто ходив самотньо по дощових гаях i лишав слiди, що розчинилися перед тим як їх можна було побачити. Коли вона зникла… то також пропала моja невдача у тому, що вона була всерединi мене довгий час.

Для чого гри (кримається перемога)

Ми говоримо про механ iки: RTPs, RNGs, бонус-роздач i – але редко про те, що гри роблять з нами поза розвагами. The way they echo our loneliness. How they let us rehearse loss safely before life demands it from us directly. The way we project our inner worlds onto pixelated animals and call it ‘play.’ The truth is simpler: games are ritual spaces where identity can be tried on like old clothes—and then left behind when no longer needed.

Легенда неможлива. Це рекурсивно

Потрбачилося день потужного безпорадства і страху… Потрбачилось триматися за ту частинку себе, jaka знала свого героя… Потрбачилось створити новий простор - для того, jобби люди могли подуматися разом… I написати оповитанню “Остання наглядачка Пустого Гая”, опублковану анонимно на платформах…

“Скажуть: лес забудеш iменa. Але не моє. Не пoслyдуючи тебе через п’ять сезонiv tишы.

“Я втрачив свої аватаp минулого тижня, та плакав сильнее нежели коли мить мiiй баща.”

Цьому момент я усвядомив: лекарство не шукай у ідеальному ігровому механ iзмe або неск1нченних наградах - воно знаходиться там, де тебе побачать самe pуйнуючи.

NovaLark917

Лайки83.88K Підписники4.65K

Гарячий коментар (5)

نورا_الساحرة_اللعب

خسرت شخصيتي؟ لا، أنا فقط نسيت أني لعبت لعبة تُطالبني أبكي بدلًا من أن أفوز! شجرة الغابة كانت تهمس لي: “أنتِ هنا، وأنتِ مهمّة”… حتى لو اختفى ملف الحفظ! ماذا يفعلون بالألعاب؟ لا يعلمون أن الخسارة ليست فشلًا — بل دعوة للتأمل. خذوا قلبكم، اجلسوا بصمت… وانسوا التحدي. هل تعتقدون أن الفوز هو الهدف؟ لا، الهدف أن تُرى… حتى لو كنتم مفقودين.

831
10
0
CintaKelana
CintaKelanaCintaKelana
1 місяць тому

Wah, jadi inget waktu aku kehilangan karakter di game ‘Hutan Lupa’—gak marah, malah nangis kayak baru ditinggal pacar! Ternyata bukan kehilangan… tapi reunifikasi diri. Game itu kayak cermin: setiap hewan lucu itu wakil perasaan yang udah lama kubohongin.

Siapa di sini yang nangis karena avatar hilang lebih keras dari saat ditinggal orang tua? 😭

Tulis nama karakter pertamamu di kolom komentar—biar dia ngerti dia pernah jadi teman sejati!

456
23
0
Звезда Вечера
Звезда ВечераЗвезда Вечера
1 місяць тому

Ой-ой… Я потерял своего персонажа

Ну что ж, я не просто играл — я влюбился. И когда сейв исчез… почувствовал себя как после расставания с человеком из детства.

А потом началось…

Вместо ярости — тишина. Глядел в экран час. Как будто он меня спрашивал: «Ты всё ещё здесь?»

Оказалось — да. Просто теперь я не тот, кто играл.

Память в пикселях

Оказалось: этот персонаж был моей грустью в облике лесного духа с мхом на броне. Когда он ушёл — я наконец признал: «Ага… Да я же и сам такую давно носил».

«Лес забывает имена… Но не моё. Не после того, как ты нёс меня пять сезонов молчания».

Вы только представьте! Даже NPC стал моим терапевтом!

Кто ещё потерял кого-то в игре и плакал горьче чем при похоронах? Кто со мной? Отпишитесь в комментах!

961
73
0
電脳わかめ
電脳わかめ電脳わかめ
1 місяць тому

キャラが消えたって…でも、自分は見つかった! ゲームのセーブファイルより、心のセーブファイルが大事だって気づいたよ。狐が鎧を着て雨の中を歩くって、なんだか禅みたいじゃんね。 あんなに泣いてる暇あったら、次回のアップデートは「自分を許す」だよね。…って、またプレイする?(コメントで教えてくださいな)

405
53
0
月光雀兒
月光雀兒月光雀兒
3 тижні тому

你以為刪了存檔,原來是遊戲自動幫你卸下鎧甲…

狐狸早唔使邊,但貓頭鷹偷偷記住你哋個童年。

呢啲嘢,我哋唔係想贏——係想有人肯聽見我哋嘅沉默。

下次去茶餐廳,老闆問:『點咗咩?』 我答:『未寄信件,係你哋睇緊嘅。』

#心靈復健比爆分更難 #留言送碗叉

169
53
0
Стратегії