Ти справді один у Тваринному Раю?

Я ще пам’ятаю свій перший день — сидячи самотній у своїй Бруклінській квартирі, на слухах, дивлячись хвилами океану через екран. Я не гонявся за очками. Я гонявся за тишою. Тварини були не пикселами — вони були відображенням того, чого я не мав сказати навпак: може, просто може, я не був зламаний для гри.

Тиха ставка

Кожен оберт вчувався як дихання під водою. Нема натовних оплесків. Лише шум вітру проти скла о 2 годинi ночi, коли навть дельфіни зупинилися слухати. Моя бюджет? Один новозеландський долар за раунд. Не тому що я сподався перемогти — а тому що це тримало мене компаньєм.

Коралова ритуаль

Я перестав називати це «грою». Воно стало обрядом: запалювання лампи тварини кожної ночi пiсля роботи. Нема великих перемог потрiбно. Лише 20 хвилин із чайками, що кружать над цифровими рифами — кожен клас — молитва, прошеплена солонорою пам’яттю.

Код Господаря

Моя мати навчила мене: колор тримає значення. Мой батько навчив мене: ритм тримає правду. У цьому свiтi поща не божественна — вона обирається, коли тиснеш паузу перед наступним грою. Тварини не мають перед тобою радостi; вони повертають її назад, якщо тиснеш довго.

Океанська сполука

Я приєднався до Морських Тваринних Посланникiв — не за призи, а за шеперлення пiд м’ясячним свiтлом: „Я втратив три раунди… потiм побачив свою власну власну свitлову вражку“. Нам не треба було перемогти разом — нам треба було почути себе побаченим.

Не всi герої носять корон

Ти не стаєш Тваринним Королем через велику перемогу. Ти стаєш ним, сидячи тихо — і обираючи гратися й далi.